На крутому схилі гори біля села Дністрівка, підніжжя якої цілують сиві хвилі повноводого Дністра, ростуть кущі шипшини. Навесні вони привертають увагу великими пахучими блідо-ро-жевими квітками, а восени, — яскравими, різних відтінків, чер-воними плодами. Кущі шипшини гарні й водночас колючі...

    Розказують, що колись на цю землю налітали орди степових кочівників. У той неспокійний час жили собі в селі дівчина-красу-ня та чорнобровий парубок-вівчар. Вони кохали одне одного і мріяли побратись. Та побачив одного разу ту красуню, коли вона після роботи купалася в Дністрі, кривоногий вожак кочівників-нападників, табір якого напередодні непомітно зупинився за лі-сом на правому березі Дністра. Верховода наказав слугам своїм привести дівчину до його намету.

    Переправившись через Дністер, ординці засіли в густих при-бережних заростях. Вистежили, коли красуня вийшла до пічки, підповзли до неї. як змії, і накинули аркан. Дуже зрадів кривоног гий. коли привели до нього красуню. Такої краси він ще не бачив. Запропонував він дівчині перше місце у своєму гаремі, але та рі-шуче відмовилась. Тоді він вирішив поглумитися над нею. а по-тім продати. Сам-на-сам був з полонянкою, і коли наблизився до неї. то дівчина рвучко вхопила у пригорщі піску й засипала ним кривоногому очі. Сама вискочила з намету й побігла до гори, що над Дністром. Наздогнали її ординці на самій вершині. Оточили. Дівчина вирвалась, побачила — рукою подати! — рідне село, та й кинулась сторчма головою у прозалля. На тому крутому схилі, де з ран дівочого тіла впали на землю краплі крові, проросли рап-том не бачені досі зелені пагони з блідо-рожевими квітками. По-бачив їх вожак кочівників, хотів зламати, але всі вони нараз вкрилися гострими шипами...

    Люди назвали цю рослину шипшиною, а гору біля села — Ді-вочою.

   Так було чи ні — хтозна. Це тільки легенда, різні варіанти якої блукають нашим Придністров'ям. Але придивіться, далебі: в чарівній красі квітів шипшини є щось від дівочої вроди, а в червоних її плодах — від пролитої крові.