На високому скелястому березі Дністра, недалеко від села Нагоряни, стоять три горби різної форми. Називають їх Дідом, Бабою і Дочкою. З давніх давен ходить про них цікава і в той же час дуже сумна легенда.

    За старих часів жив у цьому селі один багатий чоловік з жін­кою. Мали вони на старості літ одну-єдину дочку. Вісімнадцята весна сповнилася їй. І була вона файна, як та вишенька в цвіту, а роботяща, як бджілка. Не могли налюбуватися з неї люди.

    Одного разу зустріла вона над Дністром незвичайної краси хлопця. Чорне, як вороняче крило, волосся спадало кучерями на його високе чоло, з-під такого ж цвіту широких і рівних брів сві­тилися, як дві  зорі, молоді очі...

    Це був бідний сільський вівчар. Вони палко покохали одне одного і мріяли побратися. Але не судилося, на жаль, здійснитись їх мрії. Бо тато й мама задумали силою віддати свою єдину доч­ку за. старого вдівця — багатого володоря цього села, який сва­тався до неї.

    — Йди, доню, за пана, — умовляли в один голос вони її, — Не зважай на те, що він старший від тебе. Зате, дивись, скільки в нього землі, худоби, золота-срібла. Зробишся за ним і ти великою па нею!

    — Що хочете, зі мною робіть, — твердила одне і те ж дівчина, — але за немилого я не піду. Не треба мені ні землі, ні худоби, ані золота-срібла його. Я іншого люблю і поклялася вийти за нього заміж. Дарма, що він вівчар і бідний...

    Довідався про це престарілий жених-багач і, щоб позбутися суперника, наказав відправити його в небезпечну мандрівку: сплав­ляти ліс по Дністру під час весняної повені. І добився свого: незабаром прийшла в село страшна звістка, що хлопець потонув у Дністровських хвилях...

    Але дівчина не нарушила слова. Коли її вели до вінця з ста-рим женихом, вона кинулась з найвищої кручі і собі в Дністер. «Краще втопитися, — вигукнула, — ніж жити з нелюбом!».

    Добрі люди поховали її на високому скелястому березі Дні-стра, недалеко від села.

    Тяжко пережили втрату єдиної дочки її батьки. Скоро вони з того горя дуже постарілися і передчасно померли. За їх влас-ним бажанням поховали їх поруч дочки. І на тих місцях, де всіх їх поховали, виросли ці три горби, які люди назвали чомусь Ді-дом, Бабою, хоч то були тато і мама, і їх Дочкою.

    І живе з тих пір в серцях людей згадка про цю сумну історію вірності в коханні. Справжня любов не продається ні за які ба-гатства!