10 - 15 серпня відбувся моніторинговий тур Дністром на ділянці Устя Зелене (Монастирський район Тернопільської області) - Устечко (Заліщицький район). Акцію організували  за сприяння громадських організацій з Чорткова: ЕГО «Зелений Світ», еко-клубу «Ковчег», «Гельсінської ініціативи - ХХІ». Водний етап туру пройшов на відрізку Нижнів (Тлумацький район Івано-Франківської області) - Устечко.

 Метою туру - ознайомлення з наслідками дністровського паводку 23 - 28 липня. Планувалося також проведення прийому громадян у населених пунктах, що найбільш потерпіли від екологічного лиха: Коропці, Усті Зеленому та Вістрі (Монастирський район Тернопільської області). Крім того, йшлося про обстеження стану заповідних об`єктів на території регіонального ландшафтного парку (РЛП) «Дністровський каньйон».

Що бачили?

Річка помалу повертається  до русла. На берегах залишається шар намулу, скупчення сміття, принесені «згори» рештки всілякого домашнього реманенту. Особливо багато наносів на річковій заплаві поблизу Нижнівського моста. Тут на багатьох гектарах заплави нині - «місячний ландшафт» з розтрісканого  річкового намулу. І тут принесені великою водою дністровські плоскодонні човни масово спинилися: просто на дорогах, у парканах, в кущах присадиб. У селі царює важкий гнильний запах, пити воду з криниць все ще не можна, натовп людей стоїть у черзі за водою біля фури з «гуманітаркою». ..

Максимальний підйом рівня води, судячи із залишених нею на опорах мостів і газопроводу слідів, 23 - 26 липня сягав 9 - 10 метрів. Тобто цьогорічний паводок співставимий за масштабами з катастрофічними розливами річки 1941 та 1969 років. Де в чому він перевищує їх. Як свідчать місцеві люди, цього року підйом рівня води був особливо швидким і тримався 4 - 6 днів. В Усті, Тижневі, Коропці - бачили чимало хат, які були залиті водою до верхніх рам вікон.

Найбільш несподівано паводок застав мешканців Устя Зеленого. Тут вода вночі розмила захисні дамби і потужний потік паводкової води за лічені хвилини залив низинну частину села. Дамби, зведені довкола Устя після паводку 1969 року, - то була частина великого проекту меліорації земель. Колись багатокілометрову річкову заплаву, що розпочинається від Нижнева та Устя і тягнеться аж до Галича, займали болота. Ця заплава служила природним резервуаром води, потужним регулятором рівня річки.  На початку 70-х її осушили під поле і відгородили від Дністра системою дамб. Другу лінію дамб вибудували довкола сіл. Відтепер при швидких підйомах рівня води у Дністрі вона виявляється немов затиснутою між двома рядами дамб і неминуче прориває їх. Прориває або у напрямку колишнього поля (колишнього, тому що ці землі давно вже ніхто не обробляє), або у напрямку села. Цього разу дамбу прорвало у обох напрямках...

Практично впродовж всього русла Дністра траплялися великі ділянки змитого берега, повалених, або принесених водою дерев, свіжі нашарування намулу та піску. Особливо виразні наслідки міграції русла - поблизу місць, де на берегах ведеться багаторічний бракон`єрський видобуток гравію. Наприклад - на лівому березі поблизу Гориглядів Монастирського району. Тут лише за дні паводку Дністер «відрізав» смугу правого берега - на ньому вже Тлумацький район  Івано-Франківщини -  шириною до 5 метрів і довжиною близько 500.

З чим зверталися люди?

Від імені громадської приймальні Української Гельсінської Спілки з прав людини ми провели прийоми громадян  Устя Зеленого, Луки, Коропця, Вістря.

Переважно люди звертаються з приводу виплат компенсацій за шкоду, завдану паводком, уточнення збитків. Є проблеми з відкачуванням води з криниць - наприклад у Вістрі. Нарікають на владу, яка не спроможна організувати бодай першочергову виплату «Ощадбанком» компенсацій вкладів саме для потерпілих від стихії. 

Є і задавнені проблеми. Наприклад, мешканці Устя Зеленого вже вісім років не можуть виходити заборгованості по заробітній платні у селянській спілці «Галичина»  - «хтось збагатився на банкрутстві колгоспу, а хтось не може отримати зароблене важкою працею». За всіма зверненнями людей ми направили звернення до органів влади.

Ми намагалися спілкуватися з потерпілими при найменшій нагоді: на березі річки, на вулицях сіл. Найбільше збентежені паводком діти: «Вода ще ніколи так страшно не бігла», «Дністер страшно шумів», «Міст (у Нижневі) просто дрижав весь»...  Їм важко збагнути, чому ця лагідна, м`яка вода раптом стає настільки небезпечною. Але нам, дорослим та начебто освіченим, вже давно належало б збагнути...

Що змінилося у ставленні людей до своєї Землі?

На жаль, ми майже не помітили змін. Ледь впоравшись з наслідками затоплення, люди повернулися до звичної, тобто примітивно споживацької практики...

І поблизу сіл, і в просто таки унікальних за красою місцях дністровського каньйону - наприклад на каскадах водоспадів поблизу Космирина - виникають свіжі смітники.

Майже скрізь процвітає бракон`єрство. І якщо бракон`єри з електровудками провадять свій злочинний промисел вночі, то сітки ставлять та перевіряють просто вдень, ні від кого не ховаючись. Займаються цим і дорослі і хлопчаки. Жодних ознак присутності на Дністрі рибної інспекції не вдалося зауважити.

Біля найкрасивішого в області палацового комплексу - палацу Бадені у Коропці - розпочато будівництво повітряної теплотраси - тепер просто перед фасадом палацу височать  п`ятиметрові бетонні стовпи. Наскільки треба бути сліпим до краси свого краю, як можна не любити його - аби проектувати та погоджувати такі зразки вандалізму - мені важко уявити...

У багатьох місцях відновився протизаконний видобуток дністровського каменю. Наприклад, між селами Возилів  та Сновидів Бучацького району, просто у річковій «стінці», на території ландшафтного парку «Дністровський каньйон». Причому люди роюлять це не криючись, вочевидь, вочевидь будучи переконаними у цілковитій безкарності такого «бізнесу». До речі, на чортківських гуртівнях та будовах також вдосталь дністровського каменю (чи не з Возилова?) та гравію (чи не з Гориглядів?). Місцеві контролюючі  та правоохоронні органи цілком могли б поцікавитися легальністю його походження. Якби того хотіли...

Прикро, що місцеві органи влади з відвертим скептицизмом ставляться до планів створення у долині Дністра національного природного парку - проекту, який покликаний на довгі роки сприяти сталому, екологічно невиснажливому, розвиткові краю. Воістину гірко і дивно вислуховувати сільського голову, який кляне «гуцулів, які порубали в Карпатах ліс і не хочуть створювати в себе заповідних територій - бо бачте через них нас топить!», і водночас стверджує, що «ми тут проживемо і без того національного парку».

Отже, схоже, що психологія: «моя хата скраю» -все ще живе і перемагає... Лише кого? Якою ціною?

Думаю, якщо ми не почнемо займатися реальним станом світу, у якому живемо,  перейматися болями Землі, від якої отримуємо усе, - майбутнє нам цього не простить. І цей лагідний терпеливий Дністер колись знову відповість на наругу, яку ми творимо над ним.