Майже два тижні тривала унікальна експедиція екологів по Дністру на пластикових пляшках

Під час словесних баталій за визначення семи природних чудес України з числа двох десятків номінантів зі всієї України група тернопільської громадськості, серед якої були екологи,  біологи, журналісти, політологи і навіть актори, вирішила підтримати Дністровський каньйон у боротьбі за право бути цій перлині Галичини серед «призової сімки». Довкола каньйону розгорнули громадянську акцію «Спільна дія: на допомогу дністровському каньйону», яка закликала тернополян взяти участь у двох діях: проголосувати за Дністровський каньйон в Інтернеті і допомогти в проведенні екологічної експедиції, питання з назвою вирішилось саме собою - «Данастріс-альтернатива».
- Данастріс – старослов’янська назва Дністра, походить від богині води Дани, - пояснює ініціатор і керівник експедиції Сергій Хлєбас. – Альтернатива – це тому, що ми вирішили акцентувати не лише на проблеми Дністровського каньйону, про які говорять усі, а на конструктивних шляхах вирішення цих проблем. А однією з головних проблем каньйону є засмічення берегів Дністра побутовим сміттям. Вона стала ще більш актуальною після повені, коли вода змила у Дністер стихійні звалища, які розкидані по всьому дністровському березі.

Пластикові пляшки не розкіш, а засіб пересування

Питання з плавзасобом для експедиції вирішили оригінально – це мали бути кілька плотів на пластикових пляшках. Пластикова тара, яка використовується в Україні майже 16 років, вже стала серйозним головним болем для місцевої влади і екологів, бо є основною складовою сміттєзвалищ. Цією експедицією організатори планували підказати і шлях виходу з проблеми. Пляшки планувалося по закінченню утилізувати за допомогою роздрібнювача. Це рішення прийшло Сергію після підготовки і проведення у липні фестивалю «Коропфест» у селищі Коропець Монастириського району Тернопільщини, де основний час підготовки до фестивалю займало прибирання десятком волонтерів під його керівництвом прилеглої до селища території.
В Інтернеті було знайдено близько 200 конструкцій плотів, один американець навіть побудував з 250 тисяч пляшок пластиковий острів у Мексиканській затоці. Але організаторам прийшлося винаходити свою конструкцію. Вирішено було запакувати пляшки у мішки з-під цукру ( які не пропускають воду) і ці мішки прибити до дощатого каркасу.
Питання, де взяти пляшки вирішили також оригінально, зумівши провести справжнє шоу. У неділю, 10 серпня, на Театральному майдані Тернополя активісти акції збирали пляшки, які тернополяни зносили зі всього міста. В цьому і полягала основна допомога громадськості в проведенні акції. Всього акція принесла півтори тисячі пляшок. Була допомога і більш відчутна. Місцевий підприємець Сергій Тарашевський (ТОВ “Ровекс”) допоміг дошками та іншими будматеріалами для каркасу плотів.
16 серпня перші учасники експедиції виїхали на місце старту, везучи з собою зібрані пляшки, до села Устя-Зелене Монастирського району. Саме там, біля впадіння в Дністер річки Золота Липа,відомої з Чортківського наступу УГА у червні 1919 року, і починається сам каньйон.  Учасники разом з місцевими хлопцями почали збивати плоти. Тут виявилося, що експедиція з чисто тернопільської набуває всеукраїнського масштабу, бо до тернополян приєдналися голова Полтавської обласної організації «Молода Просвіта» Тетяна Алєксандрова і автор цих строк з Маріуполя.
Плотів було зроблено чотири. На це пішло кілька днів. 19 серпня під'їхали майже всі учасники акції. Відразу першому плоту зробили перевірку: спустили у воду і 15 волонтерів залізли на нього. Пліт витримав! Взагалі, конструкція виявилася доволі вдалою, під час сплаву плоти натикалися на підводне каміння, рейки, їх кидало об берег, а вони знай собі пливли.
В цей час в одному з сіл каньйону – Унежі розпочалася волонтерка напередодні фестивалю «День Незалежності в Унежі», звідки в Устя-Зелене добирався ще один волонтер, який пройшов пішки понад 20 кілометрів. Вдень 20 серпня учасники експедиції робили плоти, а ближче до вечора експедиція стартувала.  Попереду було майже 260 кілометрів водної дороги по одному з найкрасивіших місць України – Дністровському каньйону.

Поїхали!

Спочатку плоти йшли кожен окремо. На щоглі переднього майоріло вітрило з логотипом експедиції. Потім, коли число учасників зменшилось ( їх не змило з плота і не з’їли інші учасники, більшість відпросилася з роботи), плоти було зв’язано в один.
- Для мене було несподіваним русло Дністра, - ділиться враженнями полтавка Тетяна Алєксандрова. – Воно дуже відрізняється від степових річок, наприклад Ворскли. У нас річки більш спокійні і більш глибокі.
На другому плоті сидимо, спустивши ноги у воду, разом з жителем Устя-Зеленого Василем Мовчаном. Він добре знає русло Дністра.
- Скоро перекат. – Василь показує веслом на хвилювання води попереду.
Перекат виглядає видовищно – посередині  Дністра перекочуються хвилі, як на море, при цьому вони не досягають берега! Плоти качаються, вода робить першу спробу накрити пліт, одначе Василь спокійно загрібає веслом, потягуючи цигарку, його спокій передається і нам.
По мірі того, як Устя-Зелене залишалося позаду, а відстань, яку ми пропливли, збільшувалася, зростала і впевненість у собі та безпеки наших плотів. Течія то несла нас з такою швидкістю, що пристати до берега було великою проблемою, то майже зупинялась і плоти повзли не більше двох кілометрів за годину. Вітрило з логотипом акції, з якого дивилася на Дністер богиня Дана, доводилося згортати під час сильного зустрічного вітру. Саме через течію та вітер учасники акції ледь встигли на фестиваль в Уніж на День Незалежності. До речі, сам Сергій Хлєбас і автор цих строк були волонтерами на будівництві Кузні та першому фестивалі в Унежі 27-29 червня.
Під ніч експедиція причалювала до берега і розбивала табір. Один з найактивніших учасників експедиції  актор Тернопільського театру «Діалог» Валерій Сеньків, який має найбільший досвід сплавів по Дністрі, влаштовував багаття і організовував ловлю риби прямо на плоту, захопивши з дому кілька вудок і зробивши ще кілька додаткових. Втім, Валера, як досвідчений рибалка, зумів піймати рибу …черевиком. З пійманої риби експедиція варила юшку. Одного разу посеред білого дня на пліт стрибнув здоровенний голавль – риба родини коропових розміром десь з півметра. Спільними зусиллями «порушника» піймали, хоч той кілька разів вислизав із рук, і запекли прямо на палубі. Незважаючи на намагання людей винищити все живе, Дністер все ще багатий на рибу.
Погода в основному була прихильною до нас, наче допомогла в нашій місії. Тільки раз табір прийшлося розбивати під дощем і трохи похвилюватися, бо виникла загроза зносу плотів течією. Кілька разів ми мокли під дощем, який незважаючи на літо, був доволі холодним. Тоді на плотах залишалися двоє, а потім і один керманич, який дивився за течією і рухом плотів, інші ховалися в наметах, які поприбивали прямо на плотах. У цих наметах ми потім і ночували, не сходячи на берег (тоді нас залишилося четверо). А для справжньої романтики нас колисали крики чапель, які гніздилися по всьому каньйону, ми швидко звикли до їхніх пронизливих криків. Тричі по маршруту нам траплялися рідкісні чорні чаплі, занесені до Міжнародної Червоної книги (крім Дністра чорна чапля гніздиться на Білосарайській косі біля Маріуполя), а за Заліщиками з’явилися білі чаплі. Місця зустрічі з чорними і білими чаплями ми наносили на карту.

Чому нас дістають повені

Під час і після повені, яка була в місцях, через які ми пропливали кілька тижнів тому, на вищому рівні було названо одну з вагомих причин повені – порушення берегової лінії Дністра через неконтрольоване видобування гравію та піску, а просто їх розкрадання прямо на березі річки. На засіданні Кабміну 6 серпня було дано доручення «Мінприроди, МНС, МВС, Держводгоспу разом з Чернівецькою, Закарпатською, Івано-Франківською обласними державними адміністраціями забезпечити системний контроль за несанкціонованим видобуванням піску та гравію в руслах річок та у прибережних захисних смугах. Строк – постійно». Проте, починаючи з села Горигляди Монастириського району Тернопільщини, ми по кілька разів на день натикалися на місця видобутку гравію. «Роботу» поставлено широко – на кожному місці розкрадання працює грейдер або екскаватор, гравій вивозять кількома вантажівками «ГАЗ», «ІFA» або «Камаз». Найбільше вантажівок ми побачили 23 серпня у села Петрів Тлумацького району Івано-Франківщини (яка є у цитованому дорученні) – цілих чотири! 27 серпня ми прийняли на борт тернопільських журналістів і разом з ними бачили у села Хрещатик Заставненського району Буковини навіть дві завантажені гравієм баржі. Видно, що у відповідних ОДА ще не приступили до виконання доручень уряду. Місця розграбування гравію також заносили на карту.   
Але не тільки крадії траплялися нам на шляху. Ще не перевелись в Україні й добрі люди, які допомагали хто чим міг. Одні допомогли збити плоти, інші радо приймали у себе. Директор фестивалю «День Незалежності в Унежі» (на закінчення якого ми все таки потрапили) Владислав Кириченко допоміг експедиції мангалом, дровами для нього, хлібом, овочами, гречкою і цукром. Добре зустріли нас учасники дитячого християнського табору в селі Микульче Івано-Франківської області, а одна з його керівниць, п. Ярослава Терлецька навіть спеціально для нас випекла пиріг, який ми із задоволенням їли на плотах два дні.

Фініш

Під кінець експедиції «екіпаж» на плотах налічував три особи – Сергій Хлєбас (бард акції), автор цих рядків (по сумісництву штурман і фотограф експедиції) і Таня Алєксандрова, яка суміщала обов’язки повара (пробачте, кока) і літописця. В такому складі ми пройшли від Заліщиків до передмістя Хотина.
Плити було легко, перекатів майже не траплялося, тому Наша годувальниця помріяла про якийсь труднощі наприкінці плавання. І накликала…
30 серпня  Дністер показав характер – близько 10 години ранку налетів шквальний вітер. Плоти кидало по високих хвилях, як тріску, а ми намагалися відплисти від скелястого берега. Хоча ми запланували фінішувати у селі Окопи – найпівденнішій точці Тернопілля, де сходяться межі трьох областей – Тернопільської, Хмельницької та Чернівецької, вітер не дав нам причалити. Ми веслами намагалися гребти до берега, але плоти несло далі. Тільки через три години плоти прибило до хотинського берега, де ми знайшли тиху бухту, яку створили ті ж самі мисливці за гравієм. Поруч було селищне сміттєзвалище, до якого ми знесли мішки з пляшками. Покидати плоти, які за десять днів стали нашою плавучою домівкою, було навіть боляче, але що поробиш. Переобтяжені сумками, спальними мішками, наметами та іншими речами (серед яких були навіть ноутбук і аптечка), ми в останній раз подивилися на кінець каньйону і рушили до дороги. Молодий рибалка підкинув нас на авті до Кам’янця-Подільського. 
Ми вже на березі взнали (бо у каньйоні відсутній зв’язок операторів МТС і Life, до яких ми були прив’язані), що каньйон зайняв почесне друге місце у сімці природних чудес України і що останні три дні ми пливли по території національного природного парку «Дністровський каньйон» (відповідний указ Президент України Віктор Ющенко підписав 27 серпня).
До Тернополя ми привезли не тільки карти з відмітками історичних пам’яток, ареалів гніздування чапель і диких качок і місць розкрадання гравію, але і те, що жодними грошима не відміряєш – незабутні враження про цей чудовий куточок нашої України, в якому кожному українцю хоч раз у житті, але треба побувати.