На межі двох областей — Чернівецької та Хмельницької — котить свої хвилі повноводна ріка Дністер, а над її плесом, ніби химерні витвори, вздовж стрімкого лівого берега велично нависли кам'яні скелі. Хто знає коли і при яких обставинах вони утвори-лися!

    Кожному, в кого серце відкрите для краси, ці дивні витвори природи розкажуть багато цікавого. Ось кам'яна скеля стирчить прямо у воді біля самого берега, неподалік від села Сокіл. Вона має одноіменну назву з селом. Вдивіться, будь ласка, уважно в неї: вона достоту нагадує баского коня, що намагається за всяку ціну вибратися з Дністра на сушу. Цей кінь став «героєм» пре-красної місцевої легенди, однаково фантастичної і цілком ймо-вірної. Тільки хто її склав, не знати.

    ...Це було перед наступом козацьких військ на турків. До лі-вого берега Дністра, де зараз село Сокіл, непомітно підійшов і зу-пинився хабаром великий загін козаків. Турки мали міцні укріп-лення на  правому березі, особливо в Хотинський фортеці.

    — Перш, ніж йти в наступ, — раптом мовив старший загону, — треба добре розвідати про залогу турецьких військ у фортеці.

    —  Дозвольте мені це зробити, — вийшов наперед один із ко-заків. — Я розвідаю. І всі, як один, дружньо підтримали його, бо знали: він був не тільки сміливий сам, але й мав ще дуже вірного і надійного друга — вороного коня на ім'я Сокіл, який його не раз виручав в найзапекліших боях з ворогами. Здавалося, що в кожній жилці його кипіла й переливалася кров. А носився він, ніби на крилах птах, за що і отримав своє горде ім'я.

Отож пізньої ночі, під прикриттям темноти, щоб ворог не ба-чив, козак верхи на вороному не переплив — перелетів через Дні-стер і, обминаючи багаточисленні засади та пікети, розставлені турками в степу, непомітно добрався аж до Хотина, де недалеко від фортеці місцеві люди один раз на тиждень збиралися на сякий-такий базар. Вивідавши в них, що треба було про турецьке війсь-ко, козак вирішив повернутися до загону. Та недалека від Дні-стра турецький пікет замітив і схопив його, а коневі удалось якимось чином утекти до лісу.

    Звідки йдеш і хто тебе послав? Признавайся!

    Я з тутешнього села і водив коня на ярмарок продавати.

    — Брешеш! — крикнув старший пікету і розпорядився, — За-крити його до льоху. Він ще скаже звідки йде і хто його послав...

    Козак й не опам'ятався, як опинився в темнім, холоднім, смер-дючім підземеллі. Зрозумівши, що йому звідти не вибратися са-мому, він з горя заспівав:

Його голос почув Сокіл. Кінь миттю примчав до льоху і з ходу почав біти копитами задніх ніг в одну із стін льоху. Бив так довго і сильно, поки не з'явилась пробоїна. Вибравшись через неї, зраділий козак скочив на коня і щодуху помчав до Дністра. Смер-тельна турецька куля наздогнала вороного, коли той вже виби-рався на лівий берег з води. На тому місці так і застигла навіки його кам'яна кінська подоба. Скелю, подібну до коня, люди назва-ли Соколом, а від неї — і село. Ще того дня, довідавшись про залогу турецьких військ у фортеці від хороброго розвідника, ко-зацький загін пішов у наступ і вигнав турків з фортеці.